Група МПСГ9125 перегорнула сторінки особливих історій — історій творців українського шістдесятництва. Тих, хто жив словом, дихав свободою і кохав — сильно, глибоко, беззастережно.
Василь Симоненко
Його поезія — це пульс часу і водночас тремтлива ніжність. За суворими реаліями — щире, світле почуття, яке проростало крізь заборони.
Ліна Костенко
Її любов — це гідність. Її рядки — це вірність собі. Вона навчила покоління: навіть коли світ ламає — серце має залишатися незламним.
Василь Стус
Його листи — це сповідь кохання, яке витримало табори й тишу камер. Його почуття — доказ того, що справжня любов не підвладна ґратам.
Студенти говорили про перше кохання і відданість. Про почуття, які не вбили соціальні умови. Про покоління, яке друкувало тексти на машинці — і водночас писало історію української незламності.
Ми читали тонкі й глибокі рядки. Згадували, що вони кохали палко. Жили чесно. Писали сміливо.
Бо любов — це теж форма свободи.
Викладач Оксана Довбня
